Хотіла поділитись з вами, любі дівчата, тим, що зараз захопило мої думки.
З того часу, як я почала цікавитись і не лише цікавитись ведичними знаннями, а і намагатись втілювати їх принципи у власному житті - почалась нова історія мого існування. По-перше, я зовсім інакше подивилась на все - на природу, на речі, на оселю, і звичайно на тих близьких людей, котрі оточують мене. І, як результат на себе теж. Звичайно, не получається одразу переключити мозок з одного звичного стереотипу мислення та (в основному!) реагування на новий, значно спокійніший. Але в мене не погано виходить.
Я вже майже перейшла на сукні та спідниці і щиро розумію красу, зручність та призначення такого одягу. Вони і справді змінюють характер жінки - хоч і поступово, але відчутно.
Також, я перестала "пиляти" чоловіка і заставляти його робити жіночу роботу по дому, перестала чекати від нього якихось придуманих у моїй голові проявів любові і почала цінувати ті прояви, які він мені дає з власної ініціативи - я зараз вивчаю його - от чому в саме цей момент він так повівся, а в цей -отак.. Тільки зрозумівши його природу я зможу повністю прийняти і полюбити його таким який він є. Поки вдалось на відсотків 60.. але я над цим працюватиму й надалі.
Я навіть помітила, як сам собою почав змінюватись мій режим дня - я завжди засиджувалась до пізна а потім ледве відкривала очі на роботу у 8 годині. Зараз я чомусь з легкістю прокидаюсь о 6 ранку, а от з засинанням ще є проблема - засиджуватись не перестала. Виходить, що просто скоротився час сну. Але, ранкове пробудження це надзвичайно приємна та ефективна річ.
Єдине, з чим мені приходилось туго - це з тим, щоби повністю довірити чоловіку іпостась "здобувальника" і повірити в те, що якщо він сам проацюватиме а я його лише надихатиму, то наше матеріальне становище сім'ї не лише не погіршиться а й скоріш за все покращиться. От не могла я відмовитись від роботи та кар'єри - вже багато років це було моїм основним натхненням в житті.. Я бісилась коли доводилось в чоловіка (чи ще раніше в батька) "клянчити" гроші на приємні для мене речі. Тому почала заробляти так, щоби могти нічого ні в кго не просити. Але, з повною відвертістю скажу вам, що тепер знаю точно - сумістити світ жорсткого бізнесу та ведичність в одній жінці - неможливо. І коли починає переважати в житті одне з цих двох - починає витіснятись друге. Мій тато завжди каже: "Не буває "Жінки-науковця" - це завжди або не повністю жінка, або не повністю науковець". Це повністю істине твердження для мене.. Тому, прийшов час, коли справжня Жінка почала підійматись в мені з попелу усієї тієї жіночності яка перегоріла за всі попередні роки.... і в мене сталась якась дуже дивна і незрозуміла ситуація, про яку дуже довго розповідати тому не буду - але в один момент кілька днів тому, абсолютно неочікувано я залишилась без роботи. Це сталось на етапі переходу з однієї роботи на значно перспективнішу і більш оплачувану. Колишній шеф образився і просто кинув ножа в спину - подзвонив новим керівникам і щось наговорив про мене. Я так розпереживалась, що останні три дні тільки плакала, захворіла, мене мучило два почуття - страшенної несправедливості до по відношенню до себе і великої злості по відношенню до того шефа. Погодьтесь, не дивно з таким внутрішнім наповненням не захворіти.. І лише вчора увечері, мене осяяло - можливо несправедливістю до себе було карабкання по службовим сходам, жертвування інтересами дитини та чоловіка у погоні за грошима та статусом,реалізація всіх амбіцій, котрі були продиктовані чоловічими гормонами??? І можливо саме цей шеф став тією рукою Бога, яка вирішила, що саме зараз я вже готова передати прапор "МУЖЧИНА-ЗДОБУВАЛЬНИК" повністю в руки чоловіка, що я вже стала настільки жіночна, що в бізнесі мені не місце (останні місяці я саме так і відчувала - занадто стала тонкошкіра)... Отже, образа пройшла, прийшло відчуття вдячності... і ще одне. В перший день, коли це все сталось я сиділа і запитувала себе крізь сльози: "Навіщо мені послана ця ситуація? Який урок я маю винести з неї? Чого саме вона має мене навчити??" І це були такі болючі запитання без відповідей.. І лише сьогодні я розумію, що урок скінчився і на ньому я навчилась відчувати вдячність до того, кого ще вчора вважала своїм ворогом. Навчилась прощати і дякувати. І от це наповнило мене таким щастям! Що я аж почала виздоровлювати - температура сама спала - хоч раніше без ліків це було не реально
От така історія, можливо когось надихне, але скоріше просто має показати, що нас таких багато вже - я ж права? нас багато?
З радістю зустрінусь (втиснучи зустріч в графік